Що робити з дошкільниками на карантині?

• Створіть разом з дітьми розклад дня. Намалюйте (або завантажте з інтернету) картинки, що ілюструватимуть кожну «активність», і встановіть часові межі, коли та чи інша діяльність відбуватиметься протягом дня.
• Включіть у ваш карантинний день ті види діяльності, до яких дитина звикла в садочку: миття рук, прийоми їжі і перекуси, прогулянки на свіжому повітрі, час для навчання і денний сон чи відпочинок.
• Намагайтеся, наскільки це можливо, дотримуватися звичного для вас розкладу прийомів їжі і щоденних справ: якщо ви, наприклад, регулярно відвідуєте уроки танців чи тренування з футболу, підіть у цей час з дитиною на стадіон і позаймайтеся спортом разом. Послідовність і постійність дуже важливі для того, щоб ваші дошкільнята почувалися безпечно і комфортно.
• Подбайте про час для себе. Короткі проміжки часу без родини — прогулянки на самоті, тепла ванна чи телефонна розмова з другом допоможуть вам контролювати ваш особистий рівень стресу.

Будуйте і практикуйте важливі соціально-емоційні навички

• Розвивайте емпатію і турботливість — знайдіть, де і як ви можете бути корисними у своїй спільноті: запропонуйте допомогу літнім сусідам, зробіть і передайте листівки в будинок для людей похилого віку.
• Створіть свою сімейну «банку доброти»: записуйте на маленьких смужках паперу всі добрі справи або прояви турботи, які роблять ваші діти (допомагають прибрати зі столу, діляться іграшками з молодшими братом чи сестрою, створюють малюнок для друга тощо). Час від часу витягайте навмання один з папірців і зачитуйте його вголос разом з родиною.

• Створіть таблицю почуттів або запропонуйте дітям різні стікери чи картинки, які допоможуть їм висловлювати свої почуття щодня. Візьміть собі на допомогу книжки чи ілюстрації, щоб обговорити з дітьми різні назви емоційних станів: злість, страх, занепокоєння.
• Запровадьте сімейну традицію sharing time — час, коли ми ділимося своїми переживаннями і почуттями. Це можна робити перед сном. Щодня запитуйте дітей: яка частина дня чи яке заняття було найкращим/найгіршим за сьогодні? Назви одну річ чи справу за день, від якої тобі було добре, а від якої — погано? Назви одну добру справу, яку ти зробив за цей день.

Працюйте зі страхами і переживаннями дітей

• Хай спілкування в родині буде відкритим, але не таким, що підвищує тривогу. Будьте чесними, заспокоюйте дитину, доносьте інформацію, що базується на фактах, і адаптуйте її відповідно до віку дітей.
• Ось приклад виваженої розмови: «З’явився новий вірус — коронавірус. Ти, мабуть, чув про нього. Науковці і лікарі вважають, що для більшості з нас він не страшний, особливо для дітей, але є люди, які можуть захворіти від нього. Усі ми маємо робити так, щоб не поширювати мікроби, що викликають хворобу, тому ми маємо залишатися вдома кілька тижнів. Скоро ми повернемося до нашого звичного життя, але доти будемо проводити час разом. Мама і тато мають працювати певну частину дня, а тобі треба навчатися вдома. Разом ми розробимо план, коли будемо працювати, а коли гратися».

• Діти реагують і на те, що ви кажете, і на те, як ви це кажете. Вони будуть виловлювати натяки і настрій з ваших розмов з ними та іншими дорослими.
• Діти можуть відчувати страх, але не проявляти цього. Заохочуйте дітей говорити про їхні почуття. Приймайте і підтверджуйте їхні почуття, а потім заспокоюйте.
• Обмежуйте кількість новин про COVID-19, які споживає ваша родина, особливо коли поруч є діти. Не думайте, що вони не чують цього, навіть якщо вони в цей момент зайняті чимось іншим.

Якщо ваша дитина знає відповіді на ці 16 запитань – можете бути спокійні
16 питань і правильних відповідей. Безпека дітей – одне з найважливіших питань, які турбують батьків. Якщо ви хочете бути впевнені, що ваше чадо не потрапить ні в яку небезпечну ситуацію, вам слід заздалегідь навчити дитину правилам поведінки.

Задайте дитині наступні питання. Не виключено, що відповіді дитини стануть для вас несподіванкою.

Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері?

Візьмеш ти цукерку у незнайомої жінки?

Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома?

Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Допоможеш ти йому?

Що потрібно робити, якщо на тебе нападає зграя собак?

Підеш ти в гості до ровесника, з яким щойно Як ти вчиниш, якщо загубишся в натовпі людей?

Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози?

Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті погрожує тобі або твоїм близьким?

Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш?

Чи можна брати aптечку з лікaми, коли батьків немає вдома?

А ось і правильні відповіді:

Необхідно терміново зателефонувати батькам, а потім в поліцію (102) або службу порятунку (112). За цей час батьки зможуть попередити сусідів по телефону, і дитині нададуть допомогу.

У незнайомих людей брати їжу, іграшки та інші речі не можна ні в якому разі!

При виникненні пожежі або загрози займання / витоку газу необхідно швидко покинути квартиру і набрати номер пожежної служби (101), служби порятунку (112) або служби газу (104). Самостійно гасити пожежу категорично забороняється! На пропозицію зайти в ліфт з незнайомцями потрібно відповідати однозначною відмовою. Навчіть дитину в такій ситуації відповідати, що вона чекає батьків, які ось-ось підійдуть.

Потрібно зайти в людне місце (супермаркет, перукарню, кафе і т. д.) і вже звідти зателефонувати батькам і повідомити про стеження.

Чужим людям відкривати двері категорично забороняється! Це стосується будь-яких незнайомців, незалежно від статі і віку.

Треба якомога швидше привернути увагу людей. Можна кричати і битися. Також можна бити по машинам, які стоять поруч – можливо, спрацює сигналізація.

В такому випадку слід зберігати спокій. У натовпі необхідно поступово зміщуватися до краю, але не намагатися не йти проти людського потоку.

Слід знайти безпечне укриття. Це може бути найближчий магазин або під’їзд. Треба триматися Про погрози будь-якого характеру слід негайно повідомити батькам, поліції або службі довіри

Кататися на замерзлому водоймищі без батьків категорично заборонено – винятків бути не може!

Щоб дитина усвідомлювала наслідки, потрібно пояснити небезпеку неправильного вживання лікарських засобів. Брати аптечку і користуватися незнайомими ліками під час відсутності батьків не можна.

Збережіть собі цей список і поділіться ним з іншими батьками – давайте разом дбати про безпеку наших дітей!

Короновірус: як говорити з дітьми

Інформаційне поле перевантажено новинами і зведеннями про новий вірус. КОРОНОВІРУС, ПАНДЕМІЯ, ЕПІДЕМІЯ, ВАКЦИНА - набір нових слів для дітей, які вони чують від дорослих або з новин, але не можуть зрозуміти. При цьому діти відчувають атмосферу напруги, неспокою і тривоги.

Діти обмінюються міркуваннями про хвороби між собою, будують припущення, передають те, що чують так, як самі це розуміють - і так народжуються міфи навколо того, що відбувається.

Щоб не допустити необгрунтованого страху дитини і не залишити її наодинці зі своїми здогадками, поговоріть з дитиною і самі надайте їй вичерпну інформацію.

У розмові з дитиною варто не забувати про наступні правила:

Говоріть з дитиною на рівні її віку, не потрібно використовувати незрозумілі для неї терміни і приводити статистику хворих в різних країнах.
Якщо ви самі налякані, ви не зможете заспокоїти дитину. Діти дуже чутливі до емоційного стану своїх батьків, тому перш за все необхідно опрацювати власну тривогу. Напружена і стресова ситуація в родині впливає на психологічний стан дитини.
Для початку з'ясуйте, що вона уже знає про коронавірус, які у неї є уявлення про цю хворобу і про її поширення. Якщо дитина вже налякана, не варто знецінювати її почуття і говорити, що нічого страшного не відбувається. Слід проговорити, що небезпека є, але вона перебільшена. Розкажіть, що таке вірус, які вони бувають, як передаються. Згадайте, що подібне вже не раз відбувалося в нашій історії, і це закінчувалося. Наведіть дитині старшого віку ці приклади, можна разом вивчити історію таких подій. Обговоріть запобіжні заходи, яких правил варто дотримуватися, щоб убезпечити себе та інших людей. Не залякуйте дитину і намагайтеся не фарбувати емоційно будь-які факти, поясніть, що профілактика може допомогти вберегти себе.

Промовляючи правила, можна зробити з них ритуали. Наприклад, мити руки, приспівуючи вашу улюблену пісню, писати один одному смс-нагадування про дезінфекцію рук за допомогою смайла, надягаючи маски, «перетворюватися» з дитиною в ніндзю. Перетворюючи такі дії в ігрові ситуації, ви знижуєте тривогу дитини, а також вписуєте ці необхідні зараз запобіжні заходи як щось буденне, що не викликає асоціації з хворобою і панікою.

Для зовсім маленьких дітей в інтернеті вже є ілюстрації, які розкажуть діткам на доступному для них рівні, як можна заразитися і які заходи необхідно вживати, як бути обережними.

Пам'ятайте, що в першу чергу, вам необхідно бути в ресурсному стані самому і не піддаватися паніці.

Консультація для батьків

ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ

Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а й дітей. Телевізор, комп’ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім’ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп’ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зайняти його цікавою справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач і комп’ютерних іграх, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров’я дитини (про порушення зору, осанки, дефіцит рухів сказано багато), але і для її психічного розвитку.
Один із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп’ютерного» життя є вплив на розвиток дитини . В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано  розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне.
Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення – це не повторення чужих слів та їх запам’ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки,і саміж ж вони втрачають інтерес до книжки, вони виявляють бажання переглядати мультики на відео. У результаті не відбувається обговорення побаченого, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи.
Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати її у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів.
Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи у соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спостерігала на екрані, і починає діяти так само.
Щорічно у навчальних закладах нашого міста, проводиться моніторингове дослідження щодо визначення актуальності пробеми насильства та проявів жорстокості серед учнівської молоді, де можна чітко прослідкувати за тим, де учні спостерігають прояви насильства і жорстокого поводження. Найбільші показники серед ЗМІ, і в мережі Інтернет.
Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо. Однак, постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести до дисгармонії мозкових ритмів, їх збою.
Не секрет, що комп’ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.
Комп’ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх динамічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп’ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.
Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп’ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп’ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп’ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп’ютерною залежністю). Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп’ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп’ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю.
Зрозуміло, що цьому має передувати роз’яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп’ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп’ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними вправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).
Під час комп’ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп’ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.
Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп’ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп’ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам’ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп’ютера, а не навпаки.
Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач та комп’ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ.

Поради батькам
• Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам’ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим.
• Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп’ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп’ютера – не більше ніж 12 хвилин) для старших дошкільнят.
• Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію.
• Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео- і телепродукцію.
• Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп’ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, від чуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.
• Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.
• Для дітей молодшого шкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.
Таким чином, пам’ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам’ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.

 Насильство – про що варто знати?

Насильство – серйозна проблема людства, яка не знає ні державних кордонів, ні соціального розшарування. Вона може торкнутися як бідних, так і багатих, як людей з вищою освітою, так і людей, які ніколи не вчилися. І ніхто не може пророкувати, коли і де насильство може відбутися.

На жаль, ще й досі є люди, які вважають, що такої проблеми не існує, що вона надумана, і людина, яка потерпає від насильства, сама його провокує, а інколи і просто прагне його. Така думка існує до цього часу через існування стереотипів в суспільстві, які не так легко зруйнувати.

Приклади стереотипів

• Деякі люди провокують насильство заслуговують на нього
• Б’є означає любить
• Причиною сімейного насильства є алкоголізм
• Домашнє насильство характерне для неосвічених та бідних людей
• Насильство в сім’ї – це явище з минулого, і зараз воно рідко зустрічається
• Воно залишилось в минулому, коли жінка вважалася власністю чоловіка
• Жінка, що потерпає від насильства, завжди може піти з дому
• Ляпас по щоці не наносить серйозної шкоди
• Наші відносини зміняться на краще, якщо ми одружимося
• Наші відносини зміняться на краще, якщо у нас з’явиться дитина

То що ж таке насильство?

Насильство можна визначити як дію або бездіяльність однієї людини стосовно іншої, що завдає шкоди здоров’ю як фізичному, так і психічному, принижує почуття честі та гідності.

В Україні заборона всіх форм насильства проголошується Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про попередження насильства в сім’ї”, Законом України «Про охорону дитинства», постановами Кабінету міністрів України та багатьма іншими нормативно-правовими актами.

Насильницькі дії порушують гарантоване Конституцією України право громадянина на особисту недоторканність.

Місця, де може відбуватися насильство, вражають своєю різноманітністю. Це може бути сім’я (вдома), вулиця, будинок, транспорт, навчальний заклад, місце роботи тощо.

Зверни увагу!

Від насильства потерпають як жінки, так і чоловіки, часто потерпілими від насильства стають діти та підлітки. Не обминає ця проблема і старих та немічних.

Якщо говорити про насильство в сім’ї, то в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї», виділяються чотири основних види насильства.

Фізичне насильство в сім’ї – умисне завдання одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, заподіяння шкоди його честі й гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, яким навмисно спричиняється емоційна невпевненність, нездатність захистити себе, та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’є – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Пам’ятай! Якщо насильство відбулося, провини потерпілої людини тут немає!

"Ні – насильству в сім’ї"

 За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї - це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю". Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти.

 Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

 • фізичне;

 • психологічне;

 • економічне;

 • сексуальне.

 Фізичне насильство в сім'ї - це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

 Сексуальне насильство в сім'ї - це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

 Психологічне насильство в сім'ї - це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї - це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

 Чому це відбувається?

По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти.

По-друге, тому, що в українському суспільстві "не прийнято" розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, "сама винна" в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство - це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства - примирення - заспокоєння - посилення напруги - і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство - ставати більше інтенсивним та жорстоким.

 Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає серед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи співробітників правоохоронних органів та соціальних працівників є дуже важливим.  Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

Замкненість;

демонстрація повної відсутності страху;

неврівноважена поведінка;

агресивність, схильність до нищення й насильства;

уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;