Що робити, якщо дитина не виявляє бажання йти до школи й зовсім не бажає до неї готуватися?     

У будь – якого «не хочу до школи» обов’язково є свої вагомі причини. Наприклад, дитина має тільки негативну інформацію про школу, яку вона отримала від старших друзів у дворі або навіть від батьків, які перестаралися, розповідаючи про труднощі свого шкільного дитинства. Таке небажання може виникати й від того, що дитина взагалі навіть не розуміє, що таке школа, тому що ніхто не розповів їй про це.

     

Малюки, яких батьки посиленно «готують до школи», дуже часто починають негативно ставитися до походу в школу, уважаючи, що в школі є тільки уроки й висогливі вчителі. Для того щоб виправити ситуацію, з дитиною потрібно правильно говорити про школу, ділитися своїм позитивним життєвим досвідом, розповідати про те, як цікаво буде в школі, як багато друзів вона матиме. 

     

Дайте дитині можливість переглядати мультфільми про школу, почитайте разом книжки, в яких розповідається про школу. І подумайте, чи не занадто активно дитина «готується» до майбутньої події.

     

Якщо ми сумніваємося, чи віддавати дитину до першого класу саме цього року?

Найкраще знають свою дитину, звісно ж, батьки. І якщо інтуіція вам підказує, що рік ще потрібно почекати, то найкраще так і зробити. Зовсім не обов’язково причиною для такої відсрочки може бути вік дитини. Нерідко малята, яким до вересня вже виповнилося шість років, усе – таки ще не готові йти до школи. У цьому немає нічого страшного. Значно небезпечніше, якщо дитина йде до першого класу,  а їй за всіма показниками ще потрібно залишатися в дитячому садку й гратися, гратися, гратися… Якщо маєте хоч найменші сумніви, не полінуйтеся відвідати психолога й досвідченого вчителя початкових класів. Краще, якщо це будуть незалежні фахівці зовсім не з тієї школи, куди ви зібралися віддати дитину, щоб вони не були особисто зацікавленіще в одному першокласникові.

    

Коли найкраще визначати готовність дитини до школи?

Якщо ви сумніваєтеся, чи віддавати дитину до школи саме цього року, тому що малюк – «осінній», то тоді можна пройти співбесіду в лютому, а потім ще раз повторити в травні для того, щоб психолог міг побачити динаміку розвитку дитини.

Немає такого дошкiльника, який би не мріяв стати першокласником. Однак дуже часто буває так, що вогник цікавості в очах гасне, і в школу доводиться відправляти мало не насильно, використовуючи весь арсенал впливу - від обіцянок купити нову іграшку і до погроз застосувати батьківський ремінь. І те, і інше ефект, звичайно, має. Але короткочасний. 

     

Сьогодні стали дуже популярні різні методики раннього розвитку. У перший клас беруть підготовлених дітей. Шестирічки вже вміють і читати, і рахувати. Але чи означає це, що вони готові до школи? Дуже часто буває так, що батьки прагнуть віддати малюка в школу якомога раніше. Скажімо, не з семи, а з шести років. Мотиви можуть бути самими різними - починаючи від бажання мати рік в запасі перед вступом до інституту до звичайного "сусідська дитина вже в перший клас піде. А наша чим гірша?". 

     

Однак потрібно пам'ятати, що гра - це не менш важливий етап у пізнанні світу, ніж навчання. І кожна дитина повинна дограти, перш ніж почати вчитися. Сім років - не випадковий вік для першокласників. Він найбільш оптимальний для того, щоб плавно перейти від гри до навчання. У методиках раннього розвитку немає нічого поганого, але тільки в тому випадку, якщо до цього не примушують, інакше проблем не уникнути. І незабаром після початку занять інтерес до навчання зникне. Готовність до школи - це не тільки і не стільки вміння читати по складах, скільки психологічні характеристики дитини. І якщо психологічно вона не готова, то на запитання «чи не пора в школу?» можете сміливо відповідати: «ні, ми ще пограємо». 

     

Кнут чи пряник. Що робити, коли дитина не розуміє, навіщо потрібно вчитися, якщо їй не цікаво? По-перше, потрібно розібратися, в чому причина: в залежності від віку причини можуть бути різними. По-друге, потрібно все ж відмовитися від каральних методів боротьби з лінню: биттям і нудними нотаціями, як відомо, нічому не вивчиш. А ось стійку відразу до школи та навчання викликати можна. Згадайте себе в цьому віці. Що вас могло зацікавити? Проблема дорослих якраз і полягає в тому, що вони забувають те, якими були самі. Як же навчити вчитися? 

     

1. Один з найбільш безпрограшних, але й самих важких варіантів - зацікавити отримувати знання заради самих знань. Батьки, які обирають цей шлях, мудрі і далекоглядні. Вони розуміють, що кожен день вони повинні бути готові відкривати для себе світ заново, тільки вже зі своїми дітьми. У будинках, де живуть такі родини, головне місце займає не телевізор, а живе спілкування - обговорення книг, кінофільмів, спори і розмови по душам. Дитина повинна бачити, що і мама, і тато постійно чогось вчаться і отримують від цього задоволення, і тоді вона сама захоче наслідувати їм у цьому. Розвивайте, водiть в музеї і на концерти, на виставки та вернісажі, обговорюйте побачене. Не дайте згаснути цікавості, і дитина обов'язково перенесе цей інтерес і на навчання. 

     

2. Ефект присутності. Робити домашні завдання разом з першокласником - звичайна справа. Однак бувають і важкі випадки, коли батьки сидять зі своїм чадом за уроками мало не до десятого класу. Це тупиковий варіант. До кінця другого року навчання діти повинні вміти готувати всі свої домашні завдання самостійно. Якщо дитина погано організована, постійно відволікається, створіть ефект присутності, залишайтеся, коли вона готується, проте займайтеся своєю справою, наглядаючи за нею. 

     

3. Матеріальна винагорода - варіант непоганий, хоча і спірний. Однак навчання - це праця, а праця має бути винагороджена, є й така точка зору. Розмір нагороди обговорюється на сімейній раді. Однак це повинна бути невелика сума, зрештою, даєте ж ви гроші на кишенькові витрати. Так нехай ці гроші будуть заробленi. 

     

4. Подолання. Навчіть отримувати задоволення від подолання труднощів. Святкуйте будь-яку найменшу перемогу, щиро хваліть і радійте. Нехай дитина відчує, яке це - бути переможцем. Зверніть увагу, як ви оцінюєте успіхи: не можна робити акценти на поганому. Наприклад, замість "Знову за контрольну трійку отримав", скажіть: "Цього разу задачку ти почав вирішувати правильно, але трохи збився". 

     

5. Дитина впевнена, що її навчання потрібне вам, а не їй. Але ж вона напевно хоче кимось стати. Космонавтом - це як мінімум. Треба зуміти пояснити їй, що знання не тільки самі по собі приносять радість, але і ведуть до Великої Мрії. 

     

6. Не сюсюкайте і ніколи не кричіть. Говоріть, як з другом, - не з висоти свого зросту і положення, а на рівних. Це - найкращий стиль спілкування, і він дасть найбільші результати. Адже найголовніше, чого чекають від нас діти, - це спілкування. Щирого, теплого та дружнього.

Повторення - найважливіша умова оволодіння знаннями, вміннями, навичками. Повторення є самим значимим етапом закріплення текстового або мовного матеріалу і його міцного збереження. Дослідження психологів дозволили виявити деякі закономірності процесу повторення. Перелічимо їх. 

     

Встановили, що заучування протікає нерівномірно: слідом за підйомом у відтворенні може наступити деяке зниження. При цьому, зниження носить тимчасовий характер, тому що з новими повтореннями збільшується здатність до пригадування. 

     

Заучування йде стрибками. Іноді кілька повторень поспіль не дають істотного приросту в пригадуванні. А потім при наступних повтореннях відбувається різке збільшення обсягу матеріалу, що запам'ятовується. Це можна пояснити тим, що сліди, якi залишаються кожен раз при сприйнятті, спочатку бувають недостатніми для пригадування. Потім же, після декількох повторень, вплив цих слідів позначається відразу. І, як наслідок, людина пригадує велику кількість інформації. 

     

Якщо матеріал легкий для запам'ятовування, то перші повторення дають більший результат, ніж наступні. Кожне нове повторення призводить до незначного збільшення обсягу запам’ятованого матеріалу. Це пояснюється тим, що основна, легка частина, запам'ятовується швидко. А та, що залишилася, більш важка частина, вимагає більшої кількості повторень. 

     

Якщо матеріал складний, то процес запам'ятовування протікає спочатку повільно, а потім швидко. Це можна пояснити тим, що ефект від перших повторень недостатній, і обсяг матеріалу, що запам'ятовується, збільшується лише при багаторазових повтореннях. 

     

Повторення потрібні не тільки тоді, коли вчиться матеріал, але й тоді, коли треба закріпити в пам'яті те, що вже вивчили. При повторенні заученого матеріалу міцність та тривалість його збереження на багато разів. 

     

Крім зазначених вище закономірностей процесу повторення, існують ще умови, що сприяють підвищенню ефективності запам'ятовування. Перш за все, дуже важливо, щоб повторення було активним і різноманітним.  Слід зазначити, що при активному повторенні активізуються сформовані зв'язки. В результаті процес запам'ятовування протікає більш якісно. Прикладом активного повторення може служити переказ після прочитання тексту. 

     

Переказ - це не тільки розвиток мовлення, але й прекрасне тренування пам'яті. Під час переказу в корі головного мозку відбуваються потужні процеси обробки інформації. А під час повторного читання (пасивне повторення) активність мозку дуже мала. Шкільні вчителі добре знають: серед учнів, у яких виробилася звичка переказувати вивчений матеріал, не буває трієчників. Повторне читання не вимагає напруження сил, тому що в процесі його відбувається "впізнавання" знайомого матеріалу, що створює ілюзію знання. Насправді ж, матеріал не закріплюється в пам'яті. 

     

Давно в одному з інститутів провели наступний експеримент. Чотирьом групам студентів читали один і той же уривок лекції. В першій групі "для надійності" прочитали його чотири рази. У другій - три рази, але один раз студенти донесли його. У третій - два читання і два перекази, в четвертій - один раз прочитали і три рази переказали. Різниця в засвоєнні матеріалу була настільки разючою, що висновок був зроблений однозначний: аовторне (і багаторазове) читання навчального матеріалу - марна трата часу! Для ефективного запам'ятовування важливо активно повторити (переказати) матеріал. 

     

Слід зазначити різницю між мнемотехнічним повторенням і повторенням у звичному значенні цього слова. Зазвичай, ми повторюємо, щоб запам'ятати, а мнемоністи повторюють, щоб зберегти вже запам'ятоване. Вони запам'ятовують матеріал без помилок ще до повторення і повторюють для того, щоб зберегти його в пам'яті. Точну інформацію можна повторити по-різному. Виділяють два рівні уявного повторення. 

     

Перший рівень.

Подумки повторюються тільки вертикальні послідовності асоціацій ("ключі"). Так, наприклад, на послідовність предметів (метод Цицерона) може бути закріплена будь-яка послідовність, наприклад, список справ. Згадавши послідовність предметів, ми пригадаємо і список справ. На таке уявне повторення йде, зазвичай, лише кілька секунд.

     

Другий рівень.

Повторення з пригадуванням всієї інформації. При цьому згадуються не тільки вертикальні послідовності, а й горизонтальні. Весь матеріал повторюється подумки від початку до кінця. В тому випадку, якщо запам'ятовували великий обсяг точної інформації і на його відтворення знадобиться багато часу, то потрібно розбити його на частини. Спочатку повторити першу частину, потім зробити перерву. Потім другу частину і зробити перерву, і т.д. Досить часто в дитини не вистачає терпіння або сил повторити весь великий матеріал, вона швидко втомлюється і починає чергове повторення з самого початку. Тому, краще повторювати з того місця, де зупинилися, тобто припинили повторення. 

     

Іншою важливою умовою ефективного запам'ятовування і збереження матеріалу в пам'яті є його правильний розподіл у часі. В психології відомі два способи повторення: концентроване і розподілене. При першому способі матеріал заучується в один прийом, повторення слідує одне за іншим без перерви. Наприклад, якщо для заучування вірша потрібно 12 повторень, то дитина 12 разів поспіль читає його, поки не вивчить. При розподіленому повторенні кожне читання відокремлене від іншого деяким проміжком часу. 

     

Проведені дослідження показують, що розподілене повторення раціональніше концентрованого. Воно економить час і сили, сприяючи більш міцному засвоєнню знань. В одному з досліджень дві групи дітей заучували вірш різними способами: перша група - концентрованим, друга - розподіленим. Повне заучування при концентрованому способі зажадало 24 повторення, а при розподіленому способі - лише 10, тобто в 2,4 рази менше. При цьому, розподілене повторення забезпечує і більшу міцність знань. Тому досвідчені педагоги повторюють з дiтьми навчальний матеріал протягом цілого року. А для того, щоб не знизилася активність, вони використовують різні прийоми повторення, включаючи матеріал в нові зв'язки. 

     

Заучувати матеріал відразу, до кінця і повністю не рекомендується. Куди корисніше при першому знайомстві з матеріалом завчити не все. А лише через деякий (хоча й невеличкий) час можна звернутися до нього вже з метою заучування. Такий нехитрий прийом призводить до помітного зменшення кількості повторень, необхідних для повного оволодіння матеріалом. З чим же це пов'язано? В психології існує таке поняття, як ремінісценція. Суть цього явища полягає в тому, що в процесі відстроченого відтворення з'являються елементи, які не були відтворені негайно після пред'явлення матеріалу. Іншими словами, через деякий час згадується більше, ніж згадалося одразу. Таким чином, продуктивність відстроченого відтворення (через деякий час) набагато вище безпосереднього після запам'ятовування. 

     

У проміжках між запам'ятовуванням і відтворенням відбувається додаткове неусвідомлюване закріплення інформації. Чим більш повно і жорстко запам'ятовується матеріал, тим менша ймовірність виникнення ремінісценції, поліпшення відстроченого відтворення. Це, втім, і природно: якщо ви зазубрите текст дослівно, то поліпшуватися відстроченому відтворенню вже нікуди, а ось погіршуватися - це, будь ласка, що воно справно і робить. Саме з цією обставиною і пов'язана вимога - не відразу, по рядку, по абзацу або як ви звикли працювати, заучуючи який-небудь текст, доводячи відтворення до абсолютного результату. Це в усіх відношеннях шкідливо.

 

Скоро малюк стане школярем. Першого вересня вiн разом зі своїми ровесниками сяде за парту, отримає поздоровлення, напуття від вчителів і старших дітей, подарунки від батьків. Однак свято закінчиться і почнуться будні з усіма їх принадами - раннім підйомом, обов'язковістю відвідування занять, можливими проблемами з однокласниками і вчителями. Деякі діти з легкістю і без сторонньої допомоги справляються з цими неминучими труднощами. Але є й інші, ті, яким адаптація до школи, її режиму і вимогам дається нелегко. Ось вже і перший клас підходить до фінішної прямої, а кінця-краю проблемам не видно. Дитина пригнічена, батьки нервуються. Чому ж і з ким виникають подібні ситуації? І що можна зробити, щоб це виправити? 

     

Для початку визначимося, що ж таке адаптація до школи взагалі. У психології під цим терміном прийнято розуміти таку перебудову мислення і діяльності, що дозволяє оптимально вписатися в шкільне середовище: 

     

Шкільні психологи не залишають без уваги процес звикання першокласників до школи. Це робиться для того, щоб допомогти тим, кому важко, дати рекомендації батькам і вчителям з метою зробити вливання малюків в процес навчання і шкільний колектив більш плавним і безболісним. Для цього неодноразово проводяться тестування-зрізи, щоб визначити рівень адаптації на початку першого класу, в середині і в кінці навчального року. У результаті виділяють дітей з високим, середнім і низьким рівнем адаптації до школи. 

     

Дитина з високим адаптаційним рівнем любить школу, радиючи тій обставині, що тепер вона - учень. Легко навчається, з цікавістю отримує нові знання і радісно ними ділиться з оточуючими, старанно виконує завдання в школі і вдома (причому, без особливого зовнішнього контролю і натиску), уважно слухає вчителя на уроці, здатний щось вивчити або підготувати за своєю ініціативою, понад програми, сумлінно виконує громадські доручення, легко сходиться з однокласниками. Якщо в двох словах, то навчання для нього в радість, а не в тягар. 

     

Дитина із середнім рівнем адаптації теж, начебто, не проти відвідувати школу, негативу і відторгнення уроки у неї не викликають. Вона в хороших відносинах з однокласниками і вчителем, цілком здатна засвоїти матеріал, який пропонують на уроках, однак воліє працювати і в школі, і вдома під контролем дорослого і за його вказівками. Самостійна робота у неї не йде. Для неї важливо в школі не пізнання, а сам статус учня, і вона зацікавлена не стільки у вивченні нового, скільки робити все за правилами. Добре виконує те, що є для неї цікавим, якщо ж щось не виходить або нуднее, процес навчання стопориться і запускається тільки за допомогою дорослого. Словом, таким дітям потрібний постійний контроль, ініціативи в отриманні знань вони не виявляють, у них слабо розвинена самостійність у тих справах, які не становлять безпосереднього інтересу. Якщо з таким першокласником займатися вдома і стежити, щоб виконання уроків не розтягувалося на кілька годин, а в школі попросити вчителя приділити дитині особливу увагу (спонукати його працювати), все буде непогано, але мало у кого є на все це час і розуміння необхідності. 

     

Однак ще більшої уваги потребують діти з низьким рівнем шкільної адаптації. Вони до школи ставляться негативно або просто байдуже, на уроках пригнічені, нiби відсутні. Або, навпаки, нерідко порушують дисципліну, навчальний матеріал засвоюють не повністю, самостійно працюють без інтересу, домашні завдання виконують не завжди (і то лише за умови контролю і натиску рідних). Для засвоєння нового матеріалу їм потрібна допомога вчителів і батьків: докладні неодноразові пояснення і повторення, більше часу, ніж іншим. Громадські доручення ці діти виконують без особливого бажання, нерідко не мають в класі друзів-приятелів і навіть не в змозі сказати, як кого звати мало не до кінця навчального року. Природно, мало у кого спостерігається весь «букет» вищеперелічених особливостей, але якщо ви помітили хоча б 3-4, потрібна допомога. І ваша, і педагога, і психолога. 

     

Якщо залишити все як є, мова йтиме вже про дезадаптацію, а то й про так званий шкільний невроз, тобто про негативний варіант завершення адаптації до школи. Дезадаптація охоплює всі грані шкільного життя: і навчальний процес, і відносини з однокласниками і вчителями, і навіть стан здоров'я. У дитини утворюються неадекватні механізми пристосування до неприємної для неї дійсності, вона не відчуває внутрішньої потреби вчитися, сприймає школу, як нав'язану обтяжливу і непотрібну необхідність, повинність і реагує на ці обставини спробами пристосуватися. Як зуміє.