Авторитет батьків
Приклад для наслідування (з цитатами і витягами А.С.Макаренко).
Діти все помічають.
Самі того не помічаючи, ми кожен день стаємо прикладом для своїх дітей. Тут все має значення. Тато й мама спілкуються між собою, говорять про сусідів і обговорюють вечірні новини, наводять порядок в домі, розпоряджаються сімейним бюджетом, ведуть покупки в магазині. А тим часом пильні дитячі оченята все запам’ятовують і фіксують. Якісь моменти приймають, і ніби записують на плівку, вбирають ці звички як губка, інші моменти не сприймають і у них формується неприйняття такої поведінки.
Ще близько 150 років тому все слідували правилу: син дворянина народжувався дворянином, селянський син повинен був бути селянином, купецький – купцем. На даний момент таких перешкод не існує. Дитина навіть з самої бідної сім’ї може отримати якісну освіту, знайти гідну роботу і головне, бути щасливим. ЇЇ щастя далеко не завжди залежить від накопичених батьками матеріальних благ, а скоріше від того, чого його зможуть навчити батьки, яким відкриють для неї цей світ. Багато що залежить від активної позиції в житті, від уміння спілкуватися з людьми і пристойно поводитися в суспільстві, домовлятися з іншими людьми, швидко засвоювати нову інформацію.
Таким чином, складно уявити, що діти ледачих людей, які заполонили квартиру всяким непотрібним мотлохом, рідко прибираються, всі їхні інтереси зводяться до перегляду телевізора і обговоренню сусідських скандалів, будуть випробовувати «стахановські методи» в навчанні та на роботі, будуть приємні у спілкуванні. А неучі зможуть виростити глибоко освічених людей.
Уміння виховувати.
«Уміння виховувати – це все-таки мистецтво, таке ж мистецтво, як добре грати на скрипці або роялі, добре писати картини, бути хорошим фрезерувальником або токарем. Не можна навчити людину бути хорошим художником, музикантом, фрезерувальником, якщо дати йому тільки книжку в руки, якщо він не буде бачити фарб, не візьме інструмент, не стане за верстат. Біда мистецтва виховання в тому, що навчити виховувати можна тільки в практиці, на прикладі».
А.С.Макаренко «Лекції про виховання дітей».
Часто багато батьки говорять, що саме слово «виховання» їх коробить. «Я тільки лише живу з ними, допомагаю їм, дбаю про них, намагаюся ділитися всіма своїми вміннями та знаннями у всіх сферах життя, порівнянними з їх даних віком, ставлю кордон тоді, коли їх дії або небезпечні для них, або заходять за межі інтересів оточуючих людей». Так чому ж це не виховання? Своєю правильною побудовою життя, стосунками в сім’ї, своїми цілями ви вже виховуєте дитину. Адже виховання – це не просто «тикання» розвиваючих карток. Це величезний комплекс спілкування з дитиною.
Освіта та кар’єра.
Згадуючи «лихі 90-ті», думаю про те, що дуже багато дійсно розумних людей не змогли знайти своє місце під сонцем в то не простий час. Хтось лічив останні копійки, інший почав пити, хтось попрощався з життям. Дуже важливою особливістю характеру є вміння адаптуватися в нових обставинах, вміти розумно ризикувати. Це теж родом з дитинства. Якщо ви з дитинства чуєте «не висовуйся», «знай своє місце», «тобі ніколи цього не досягти», вам дуже складно повірити в себе, адже близькі вас не підтримують. І, що б ми не говорили про самостійність, думка близьких людей грає величезну роль.
Наші успіхи і невдачі в кар’єрі теж є прикладом для дитини.
Варто взяти на себе велику відповідальність і зрозуміти, що ми «виховуємо» свою дитину щодня своїми словами, вчинками, своїм способом життя.
Щасливі батьки і діти.
А.С.Макаренко пише про важливість для дитини щасливих батьків:
«Між іншим, якщо батьки отримують задоволення, ходять в театри, ходять в гості, ш’ют собі гарну сукню, то це добре виховання для дітей. Батьки на очах у дітей повинні жити повним радісним життям, а батьки, які самі ходять обшарпані, в стоптаних черевиках, відмовляють собі в тому, щоб піти в театр, нудно добродійно жертвують собою для дітей, це найгірші вихователі »
Дійсно, чиї слова були б для вас більш авторитетними: життєрадісної, товариської жінки, з якою хочуть спілкуватися інші або негативно налаштованої нудною плаксивою дамою. Адже ми беремо ті приклади, яким хочемо наслідувати. Тобто якщо ви щасливі по-своєму, адже для кожного щастя своє – особливе, дитина це відчуває і приймає ваші слова за «правду», за істину, яка приведе і її до щастя.
Хоча, «який завгодно щасливий дурень чи виховає хорошу дитину. Відомий інтелект – розум, розум, активність, увага повинні бути », каже А.С.Макаренко в «Книзі для батьків».
Відносини в родині
Ви напевно помічали, як часто, виростаючи, діти у своїй власній родині живуть «так як у батьків». Програма сімейних відносин засвоюється в дитинстві. Якщо чоловік з дружиною не поважають один одного, сваряться і кричать, а потім вчать дитину бути ввічливим, дають поради як йому потрібно жити в його родині, то ці слова складно сприйняти за «правду», тому що особистий приклад батьків говорить про інше. Іноді в таких сім’ях діти не приймають програму батьків, відкидають її і будують іншу сімейну стратегію. Значить, їх в глибині душі не влаштовують стосунки батьків, ці відносини не приклад для них.
Логічно, якщо ми хочемо щасливого сімейного життя для своєї дитини, то потрібно показати той самий «позитивний приклад», який їм коли-небудь захочеться повторити для свого особистого щастя.
«Скрізь, де чоловік хоче дружині щастя, а дружина чоловікові, там діти хороші, – звичайно, якщо справа йде про двух тямущих людей» пише про це А.С.Макаренко.
Батьківський авторитет
Всесвітньо відомий радянський педагог А.С.Макаренко чудово пояснює поняття батьківського авторитету: "Так що ж таке батьківський авторитет і звідки він береться?
Сенс авторитету в тім і полягає, що не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком".
Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути питання: що робити з дитиною, якщо вона не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в її очах не мають авторитету.
Звідки береться батьківський авторитет, як він організовується?
Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це – особливий талант. Якщо таланту немає, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого він є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.
На жаль, зустрічаються батьки, які організовують такий авторитет на хибних підставах. Вони прагнуть до того, щоб діти їх слухали, це їх мета. А насправді це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою. Мета може бути тільки одна: правильне виховання. Тільки до цієї однієї мети потрібно прагнути. Дитяча слухняність може бути тільки одним із шляхів до цієї мети. Якраз ті батьки, які про справжні цілі виховання не думають, домагаються послуху для самого слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійніше. Ось цей спокій і є їх справжньою метою. На перевірку завжди виходить, що ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на хибних підставах, тільки на дуже короткий час допомагає, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності. Буває й так, що батьки домагаються послуху, але зате всі інші цілі виховання в загоні: виростають, щоправда, слухняні, але слабкі люди.
Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей.
Головною підставою батьківського авторитету тільки й може бути життя і робота батьків, їх цивільна особа, їх поведінка. Сім’я є велика і відповідальна справа, батьки керують цією справою і відповідають перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей».
В сім’ї під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.
Здійснюючи раннє родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного фізичного та психологічного становлення особистості, забезпечення дитині почуття захищеності, рівноваги, формують активне зацікавлене ставлення до оточуючого середовища.
З сім’ї протоптується стежка до дитячого садка. І вже тоді життєву дорогу ведуть два розуми, два досвіди: сім’я і садок.
Але політичні зміни, напруженість в суспільстві негативно впливають на пересічну сім’ю, зруйнували багато моральних і духовних цінностей, батьки висунули на перший план матеріальне забезпечення дитини (а це в наших умовах забирає надзвичайно багато сил і часу). В результаті сучасна молода сім’я втратила головні орієнтири для побудови власного життя.
Існує помилкове уявлення переважної більшості батьків про те, як слід виховувати дитину, невміння прислухатись до її потреб, байдужість до її інтересів, низьку культуру спілкування, є причиною конфліктів, які загрожують існуванню молодій сім’ї.
Хоча в усіх чинних законодавчих документах і задекларованих положеннях про те, що саме сім’я несе відповідальність за виховання, розвиток і навчання своїх дітей, значна частина сучасних батьків цього не усвідомлює, інша ж частина батьків свій обов’язок перед суспільством і державою розуміє, але часто не знає, як саме правильно виховувати і розвивати дитину.
Отже, хоч відповідно до чинних вимог сім’я і зобов’язана забезпечувати дошкільну освіту дітей, вона, незначними винятками, не виконує покладених на неї обов’язків.
Педагоги з великим стажем роботи можуть пригадати діяльність лекторіїв, батьківських університетів, батьки 15-20 років тому відвідували з бажанням, прагнули більше дізнатися про тонкощі виховання і розвитку своєї дитини. Нині ситуація змінилася, і зміна ця – не на краще.
Cьогодні традиційні форми і методи педагогічної просвіти ( лекції, доповіді, загальні консультації…), які є здебільшого пасивними, в роботі з сучасними молодими батьками мало ефективні.
В.О.Сухомлинський говорив: «Без турботи про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодної проблеми, що стосується навчання та виховання дітей».
Останнім часом збільшилася кількість сімей, які мають психолого-педагогічні проблеми:
- відсутня чітка єдина стратегія виховання дітей у родині;
- збільшилася кількість кризових сімей;
- простежується незадовільний рівень педагогічної освіченості сучасних батьків.
Книги у магазинах є, але чи доступні вони всім сім’ям, особливо молодим?
На допомогу батькам стає педагогічний колектив.
Наші завдання:
- надання допомоги сім’ям з правових, медичних, педагогічних та психологічних питань;
- залучення батьків до навчально-виховного процесу;
- інформування батьків про життя дошкільного закладу.
Ми використовуємо такі методи активізації роботи з батьками:
- бесіди;
- індивідуальні і групові консультації;
- родинні свята, розваги;
- групові і загальні батьківські збори.
Сучасне життя спонукає до різноманітних форм спільної роботи дитячого садка з родиною:
- індивідуальна;
- групова;
- колективна;
- наочно – письмова.
Індивідуальна форма роботи:
- анкетування;
- бесіди;
- консультації;
- запрошення на свято, заняття.
Групова форма роботи:
- консультації;
- відкриті заняття для батьків.
Колективна форма роботи:
- семінари;
- зустрічі за круглим столом;
- засідання батьківського комітету;
- дні відкритих дверей;
- святкові ранки, родинні свята, фізкультурні розваги.
Наочно письмова форма роботи:
- куточки для батьків;
- тематичні стенди;
- різноманітні ширмочки, планшети;
- тематичні виставки.
ДІТИ ХОТІЛИ Б БАЧИТИ СВОЇХ БАТЬКІВ ТАКИМИ, ЩО:
«… Цікавляться нами і готові допомогти, коли потрібно»;
«… Вислуховують і намагаються зрозуміти»;
«… Дають відчути, що люблять нас»;
«… Приймають нас такими, якими ми є – з усіма нашими помилками і недоліками»;
«… Довіряють нам і чекають хорошого»;
«… Ставляться до нас як до дорослих»;
«… Направляють нас».
Що стоїть за цими фразами?
Дитина оцінює батьківську любов і турботу, судячи з того інтересу, який батьки виявляють до її життя, за кількістю часу, який приділяють їй.
Якщо ж дитина відчуває нестачу батьківської уваги, то й довірчі відношення між нею і її батьками не виникають.
Їй не довіряють батьки, значить, не довіряє і вона собі сама, тобто низько оцінює себе, не впевнениа у власних силах і можливостях.
НА ЗАМІТКУ
У наш час велику частину доби діти проводять поза батьківською увагою.
З іншого боку, є й батьки, які занадто нав’язують своє товариство підрослим дітям.
У всьому хороша «золота середина».
Крім уваги підросли діти потребують співпереживання. Підросла дитина чекає зовсім іншого – ваше бажання вислухати її без скепсису, зрозуміти, підтримати, направити.
Ту повагу, яку дають батьки своїй дитині, сторицею окупається світом і добрими відносинами між усіма членами сім’ї.
Багато батьків не мають реального уявлення, про що думають їхні діти, з тієї простої причини, що не дають їм висловитися, пояснити що-небудь.
Ось так і виходить, що «сім’я – це люди, що живуть в одній квартирі» – як записано в одній з дитячих анкет.
Дуже важливо для кожної людини бути коханою, прийнятою. Це базова духовна потреба. Дуже потребують в зовнішніх проявах батьківської любові ваші діти.
ПОРАДИ ДОРОСЛИМ ВІД ІМЕНІ ДИТИНИ
- Ставтеся до мене так само, як ви ставитеся до своїх друзів. Тоді я теж стану вашим другом.
- Не намагайтеся від мене відвернутися, коли я задаю відверті питання. Інакше я взагалі перестану ставити їх і буду шукати відповіді на вулиці.
- Не чіпляйтеся і не бурчіть. Інакше я буду змушений захищатися, прикидаючись глухим.
- Не змушуйте мене відчувати, що мої вчинки – смертний гріх. Мені треба навчитися, роблячи помилки не відчувати при цьому, що не на що не придатний.
- Не намагайтеся читати мені повчання і нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись, як чудово я знаю, що таке добре і що таке погано.
- Не піддавайте дуже великому випробуванню мою чесність. Будучи заляканий, я легко перетворююся на брехуна.
- Не покладайтеся на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що рахуватися потрібно тільки з силою.
- Не турбуйтеся надто сильно, коли я кажу: «Я вас ненавиджу». Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували про те, що образили мене.
Бажаємо успіху!
